Як відчуває себе чоловік, який став жертвою синдрому вивченої безпорадності?

Згідно з висновками Селигмана, синдром вивченої безпорадності проявляється у вигляді відчутного дефіциту здібностей емоційної, когнітивної та мотиваційної життєвих сферах.

Емоційний дефіцит проявляється у людини з синдромом вивченої безпорадності у вигляді постійного випробовуваного почуття безвиході, пригніченого і апатичного настрою. Почуття безвиході і пригнічений стан можуть спровокувати виникнення у індивіда клінічної депресії.

☑ Когнітивний дефіцит – це відсутність гнучкості. Людина не усвідомлює, що будь-який одиничний промах – це не катастрофа світового масштабу, а всього лише звичайне життєве явище.

☑ Мотиваційний дефіцит – це відсутність досвіду, який спонукає індивіда до активних дій.

Особистість з синдромом придбаної безпорадності стає млявою, замкнутою, байдужою, пасивної і боязкою, вона постійно відчуває почуття провини і емоційну нестійкість. У такого індивіда спостерігаються низька самооцінка, відсутність креативності та низький рівень домагань. На своє життя така людина, яка з часом стає вічною жертвою чергової життєвої ситуації, дивиться крізь призму песимізму.

Індивід вірить, що в усіх негараздах, які трапляються в його житті, завжди винен тільки він. Все ж успіхи сприймаються людиною як випадковість, яка сталася з ним завдяки щасливому збігу обставин.

Психолог Наталія Солнцева розповідає, що знаходиться під впливом синдрому вивченої безпорадності людина часто вживає в повсякденному житті такі слова і фрази:

«я не можу», «я не хочу», «у мене немає ніякого бажання», «так завжди було», це постійно відбувається», «це не має ніякого значення», «всі мої родичі і знайомі відчувають такі ж труднощі», «мені це не по плечу», «все це марно», «у інших це вийде, а у мене – точно ні», «я ніколи не зможу це зробити» і т. д.