Чи можна боротися з синдромом вивченої безпорадності?
Боротися з синдромом вивченої безпорадності не тільки можна, але і потрібно. Існує безліч різних способів, завдяки яким можна позбутися від цього підступного синдрому. Пропонуємо вашій увазі найбільш популярні і ефективні з них!
Спосіб №1. Встановлюємо зв’язок між власними діями та наслідками
Ви усвідомлюєте це чи ні, але зв’язок між тим, що ви робите, і тим, що ви в результаті отримуєте, реально існує. Тому завжди шукайте цю зв’язок, а не звинувачуйте у всіх своїх невдачах самого себе, погану погоду, багатого сусіда або чорну кішку, яка не в той час і не в тому місці перейшла вам дорогу.
На пошуки зв’язку між діями і вчинками вас повинні мотивувати не тільки негативні, але і позитивні події. Вам необхідно зрозуміти, що ваше життя в поточний момент – це результат вчиненого вами ряду тих чи інших дій.
Хочете отримати абсолютно інший результат? Тоді почніть мислити і діяти по-іншому! Але ніколи не розчаровуйтесь в собі і не сумнівайтеся у власних можливостях! Продовжуйте здійснювати активні дії!
Спосіб №2. Невдачі – невід’ємна частина нашого життя
Деякі люди незначну невдачі сприймають як трагедію світового масштабу. Щоб позбутися синдрому вивченої безпорадності, вам необхідно зрозуміти, що невдачі, як і удачі, є невід’ємною частиною нашого життя.
Якщо у вашому житті відбулася чергова невдача, це свідчить про те, що ви активно дієте і намагаєтеся досягти поставлених цілей. Невдачі не трапляються тільки у тих людей, які ні до чого не прагнуть, тупо пливуть за течією і не займаються саморозвитком.
Невдачі вчать вас не робити тих помилок, з якими вам вже одного разу довелося мати справу. Тому навчитеся ставитися до невдач як до безцінного досвіду, завдяки якому ви стали більш мудрим і розуміючою людиною.
Спосіб №3. Дивіться на життя крізь призму оптимізму, а не песимізму
Мартін Селигман завжди стверджував, що песимісти, на відміну від оптимістів, набагато частіше стають жертвами синдрому вивченої безпорадності. Чому так відбувається? Справа в тому, що оптимісти і песимісти мають різні стилі атрибуції: вони зовсім по-різному пояснюють причини тих чи інших людських вчинків.
Щоб навчитися дивитися на життя крізь призму оптимізму, потрібно змінити свій спосіб мислення і стиль атрибуції. Песиміст, визначаючи відповідальність за сформовану життєву ситуацію негативного характеру, використовує внутрішню атрибуцію і думає, що він не впорався із завданням, тому що йому не вистачило розуму зробити це.
Оптиміст ж використовує зовнішню атрибуцію, тому не винить себе, а шукає об’єктивні причини: «Я не впорався з завданням, тому що мені не вистачило зовсім трохи часу. Наступного разу я врахую це, і у мене обов’язково все вийде!».
Говорячи про своїх невдачах, песиміст використовує стабільну атрибуцію: «Я – стовідсотковий невдаха, і так було завжди. У школі мене ігнорували вчителя, в університеті – викладачі, а на роботі – начальство. Всім на мене плювати, я абсолютно нікому не потрібен».
Оптиміст ж, обговорюючи свої невдачі, використовує тимчасову атрибуцію: «В цей раз мій друг, якому я ніколи не відмовляв у допомозі, не зміг виручити мене, але у нього є на це вагома причина: його дружина зламала руку. Наступного ж разу він обов’язково мені допоможе!».
Якщо ви віддаєте перевагу песимістичним стилю атрибуції, то вам слід попрацювати над об’єктивною і адекватною оцінкою ситуації. Займіться не самобичуванням і самоїдством, а пошуком причин виниклої на вашому життєвому шляху проблеми. Не варто постійно звинувачувати себе, адже практично завжди на результат події впливають ще якісь певні зовнішні чинники.
