3 способи, як позбутися синдрому вивченої безпорадності

Максим – дипломований фахівець з величезним запасом знань, але третій рік поспіль хлопець працює на нецікавою роботі, за яку він отримує копійки. Марина вийшла заміж за чоловіка, до якого не відчувала і не відчуває жодних почуттів. Її життя нудна і нецікава, але розлучатися з нелюбимим чоловіком жінка не збирається. Сусідка зверху затопила квартиру Сергія і не хоче оплачувати ремонт. Сергій не бажає звертатися в суд, так як не вірить у те, що зможе виграти цю справу.

І Максим, І Марина і Сергій постійно відчувають почуття незадоволеності власним життям, але ніяких спроб змінити ситуацію в кращу сторону вони не роблять. Вони звинувачують у всіх своїх бідах масонів, інопланетян, уряд, начальство, долю, родичів або зовсім незнайомих людей. Вони не хочуть змінювати свій спосіб мислення і брати на себе відповідальність за своє життя. Вони не бажають домагатися потрібних їм результатів. Таке пасивне і апатичний психічний стан психологи називають синдромом вивченої безпорадності.

Що таке синдром вивченої безпорадності? Коли, як і ким був відкритий цей синдром? Які причини виникнення вивченої безпорадності існують? Що відчуває чоловік, який став жертвою цього підступного синдрому? Які наслідки чекають індивіда, який потрапив під вплив синдрому вивченої безпорадності? У цій статті розглянемо ці та інші питання, що стосуються впливу синдрому вивченої безпорадності на наш світогляд і якість повсякденного життя.

Синдром вивченої безпорадності: що це таке?

Синдром вивченої (придбаної, завченою) безпорадності – це психологічний стан людини, який виникає в тому випадку, коли індивід, маючи реальну можливість поліпшити свій стан (видалити з життя негативні аспекти або залучити позитивні аспекти), не бажає робити жодних спроб з цього приводу. Людина більше не відчуває реального зв’язку між власними зусиллями і результатами, які він міг би отримати.

Деякі фахівці стверджують, що вивчена безпорадність – це не синдром, а постійна або ситуативна (тимчасова) риса характеру, яку індивід може придбати після однієї або декількох невдалих спроб змінити сформовану життєву ситуацію в кращу сторону. Після чергової проваленої спроби людина в якийсь момент починає щиро вірити в те, що у нього в будь-якому випадку нічого не вийде змінити, тому йому залишається лише пасивно плисти за течією і спостерігати за подіями в його житті подіями тільки з боку.

Потрапивши під вплив синдрому, людина починає думати, що у нього немає можливості контролювати ситуацію і хоч якось впливати на власне життя, тому він більше не вживає ніяких активних дій для вирішення того чи іншого питання, який негативно впливає на його повсякденного існування і змушує відчувати негативні емоції.

Людей з синдромом вивченої безпорадності можна зустріти практично скрізь. Жертвами цього психічного стану можуть стати і діти, і підлітки, і молоді люди, і люди середнього віку, і люди похилого віку.

Як, коли і ким був відкритий синдром вивченої безпорадності: трохи історії

Мартін Селигман — Американський психолог

Синдром вивченої безпорадності був відкритий в 1967 році американським психологом і творцем позитивної психології Мартіном Селигманом. А почалося все в 1964 році, коли вчений брав активну участь у ряді експериментів над собаками, які проводилися в психологічних лабораторіях Пенсільванського університету.

Експерименти над собаками проводилися з метою доповнення проведеного раніше дослідження умовних рефлексів Павлова. Суть експериментів Селигмана полягала в штучній вироблення у собак стійкого страху перед дзвоном дзвіночка.

Піддослідних собак замкнули в клітинах і, як тільки лунав дзвін дзвіночка, відразу ж били їх струмом. Психолог припустив, що собаки, як тільки випаде така можливість, почувши звук дзвіночка, відразу ж втечуть. Але припущення вченого на практиці не підтвердилася: собаки вже у відкритих клітках, почувши дзвін, нікуди не тікали, а лягали на підлогу, вили і покірно чекали чергового електричного розряду.

В 1967 році Мартін Селигман, заручившись підтримкою свого колеги Стівена Майєра, вирішив провести ще один експеримент з собаками. На цей раз всіх піддослідних собак вчені розділили на дві групи. Першу групу собак, як і в 1964 році, закрили в клітинах і били струмом. Ті клітини, в які помістили другу групу собак, були оснащені спеціальною кнопкою. Натиснувши на цю кнопку носом або лапою, собаки з другої групи могли не тільки самі вибратися з клітин, але і врятувати собак з першої групи.

Через деякий час всіх піддослідних собак помістили в наелектризовані вольєри. Будь-яка собака могла, попередньо подолавши невеликого розміру бар’єр, без особливого праці покинути незручний вольєр. Собаки з другої групи змогли швидко розібратися в ситуації і залишити вольєр. Собаки ж з першої групи, яким раніше вже доводилося існувати в умовах тотальної безвиході, залишалися у вольєрі і продовжували терпіти біль.

Цікаве:  Часта зміна настрою у жінок і чоловіків: причини і що робити

Оцінивши результати експерименту, вчені прийшли до висновку, що неприємні події не є причиною виникнення синдрому вивченої безпорадності. Цей психічний стан виникає через здобутого раніше досвіду, який переконує жива істота в тому, що воно не має можливості контролювати ці неприємні події. Якщо жива істота звикає до того, що нічого в його житті не залежить від його активних дій, він починає вірити, що неприємності виникають самі по собі, тому вплинути на них у нього немає ніякої можливості.

Теорія Селигмана отримала настільки широку популярність, що була опублікована кількома авторитетними психологічними друкованими виданнями. У 1976 році вчений отримав престижну премію Американської психологічної асоціації за відкриття синдрому вивченої безпорадності.

Причини виникнення синдрому вивченої безпорадності

Синдром вивченої безпорадності – це набута, а не природжена психічний стан. Тому немає нічого дивного в тому, що він формується в той чи інший момент життя під впливом певних причин.

Існує безліч причин виникнення синдрому набутої безпорадності. Розглянемо найпоширеніші з них!

Виховання

Виховання – перша і основна причина виникнення даного синдрому. Дуже часто батьки, вихователі та вчителі, самі того не усвідомлюючи, підштовхують дитину до того, щоб він потрапив під вплив синдрому вивченої безпорадності.

Якщо малюк не розуміє того, як саме і на що саме впливають його дії, то він ніколи не зможе встановити очевидного зв’язку між власними вчинками і виникаючими наслідками. Стан вивченої безпорадності з’являється в дитини і тоді, коли його дії (як позитивні, так і негативні) не викликають ніяких наслідків або абсолютно різні дії викликають одні і ті ж наслідки. Якщо батьки заохочують сина або доньку однаково і за відмінну оцінку з складного предмету, і за вимиту чашку, то дитина не зможе зрозуміти причину відбуваються навколо подій.

Спочатку малюк задає собі питання про те, чи можуть його дії хоч якось вплинути на поточну ситуацію, а потім перестає бачити зв’язок між своїми діями (клопотаннями) і отриманим результатом.

Менталітет

Менталітет – ще одна причина виникнення цього підступного синдрому. В тих країнах, громадяни яких обмежені у власних діях і не можуть захистити ні свої права, права своїх дітей, багато людей потрапляють під вплив синдрому набутої безпорадності. Вони щиро вірять, що в суд звертатися немає сенсу, адже немає жодних сумнівів у тому, що справу вони точно не виграють.

Придбане стан безпорадності впливає на багато життєві сфери. Поступово люди перестають вірити у власні сили і починають думати, що бездіяльність – це єдиний нормальний вихід з тієї чи іншої складної життєвої ситуації.

Постійні невдачі

Постійні невдачі – третя причина виникнення і розвитку синдрому вивченої безпорадності. Якщо людина постійно намагається досягти необхідних результатів, але в нього ніколи нічого не виходить, то в якийсь момент він обов’язково опустить руки.

Зломлений низкою невдач індивід не вірить в те, що він може хоч щось змінити у своєму житті. У такої людини пропадає бажання домагатися поставлених цілей, тому він просто пливе за течією і намагається зайвий раз не висовуватися, щоб доля, яку часто невдахи звинувачують у всіх своїх бідах, в черговий раз не поставила його на місце.

Стереотипний спосіб мислення

Застарілі, не відповідають дійсності і нав’язані іншими людьми шаблони і стереотипи не тільки заважають людині домагатися поставлених цілей, але і суттєво погіршують якість його життя. Якщо індивід не робить чогось, тому що «так серед пристойних людей не прийнято», то він поступово стає жертвою синдрому вивченої безпорадності.

Люди, які досі щиро вірять у те, що чоловік повинен ганятися за мамонтом, а жінка – сидіти з дітьми і стежити за тим, щоб не згасло багаття, навряд чи зможуть домогтися яких-небудь реальних результатів.

Як відчуває себе чоловік, який став жертвою синдрому вивченої безпорадності?

Згідно з висновками Селигмана, синдром вивченої безпорадності проявляється у вигляді відчутного дефіциту здібностей емоційної, когнітивної та мотиваційної життєвих сферах.

Емоційний дефіцит проявляється у людини з синдромом вивченої безпорадності у вигляді постійного випробовуваного почуття безвиході, пригніченого і апатичного настрою. Почуття безвиході і пригнічений стан можуть спровокувати виникнення у індивіда клінічної депресії.

Цікаве:  Що таке зарозумілість і хто такий зарозумілий чоловік

☑ Когнітивний дефіцит – це відсутність гнучкості. Людина не усвідомлює, що будь-який одиничний промах – це не катастрофа світового масштабу, а всього лише звичайне життєве явище.

☑ Мотиваційний дефіцит – це відсутність досвіду, який спонукає індивіда до активних дій.

Особистість з синдромом придбаної безпорадності стає млявою, замкнутою, байдужою, пасивної і боязкою, вона постійно відчуває почуття провини і емоційну нестійкість. У такого індивіда спостерігаються низька самооцінка, відсутність креативності та низький рівень домагань. На своє життя така людина, яка з часом стає вічною жертвою чергової життєвої ситуації, дивиться крізь призму песимізму.

Індивід вірить, що в усіх негараздах, які трапляються в його житті, завжди винен тільки він. Все ж успіхи сприймаються людиною як випадковість, яка сталася з ним завдяки щасливому збігу обставин.

Психолог Наталія Солнцева розповідає, що знаходиться під впливом синдрому вивченої безпорадності людина часто вживає в повсякденному житті такі слова і фрази:

«я не можу», «я не хочу», «у мене немає ніякого бажання», «так завжди було», це постійно відбувається», «це не має ніякого значення», «всі мої родичі і знайомі відчувають такі ж труднощі», «мені це не по плечу», «все це марно», «у інших це вийде, а у мене – точно ні», «я ніколи не зможу це зробити» і т. д.

Яскраві приклади впливу синдрому вивченої безпорадності з повсякденного життя

Як синдром вивченої безпорадності впливає на повсякденне життя людей? Розглянемо це питання на типових прикладах!

Приклад №1. Костянтин і його навчання в школі

До п’ятого класу Костя був зразковим учнем і слухняним хлопчиком, якого вчителі ставили в приклад іншим учням. Він обожнював вчитися, з захватом слухав вчителя і з величезним задоволенням робив всі домашні завдання.

У п’ятому класі ситуація змінилася самим кардинальним чином. Раніше Костянтин любив математику, зараз же у нього виникли проблеми з геометрією. Він кілька разів просив вчителя повторити деякі ключові моменти, які він не зрозумів з першого разу. Математик ж не тільки не захотів витрачати час на повторення вже розказаного матеріалу, але і сказав Кості, що геометрія – це предмет, який можуть зрозуміти лише діти з розвинутим інтелектом.

Почувши це, хлопець зробив висновок, що він недостатньо розумний для геометрії, тому йому немає ніякого сенсу заглиблюватися в цей предмет і намагатися що-небудь вивчити, адже вчитель чітко йому пояснив, що його розумових здібностей не вистачить для того, щоб отримати хорошу оцінку. Поступово Костя втратив інтерес не тільки до геометрії, але і до інших предметів. Він зв’язався з поганою компанією і почав систематично прогулювати уроки.

Приклад №2. Тетяна та її подружнє життя

Тетяна з дитинства мріяла вийти заміж за прекрасного принца. Мама дівчинки постійно говорила їй, що вона негарна і дурненька, тому того чоловіка, який зверне на неї хоч найменшу увагу, їй слід пестити, плекати і обожнювати.

У дев’ятнадцять років Таня познайомилася з Сергієм, за якого через рік і вийшла заміж. Через два роки після весілля вона дізналася, що у чоловіка є коханка. Тетяна поговорила зі своїм чоловіком і зажадала, щоб він припинив їй змінювати. Чоловік пообіцяв виправитися, але через пару днів обдурена дружина випадково почула розмову з коханкою, якої він зізнавався в коханні.

Тетяна зрозуміла, що чоловік продовжує їй змінювати, а всі його слова – це нахабна і цинічна брехня. Замість того, щоб зібрати свої речі і подати на розлучення, жінка продовжує жити разом із зрадником, так як щиро вірить, що з нею більше ніхто не захоче створити сім’ю. Нещасна жінка не тільки втратила сенс життя, але й набрала десяток зайвих кілограмів, так як свою проблему вона вважає за краще не вирішувати, а «гасити» за допомогою висококалорійної їжі.

Приклад №3. Денис і його нова посада

Денис довго шукав підходящу роботу. Коли удача нарешті посміхнулася йому і роботодавець вирішив укласти з хлопцем контракт, Денис був на сьомому небі від щастя. Він поставив перед собою кілька цілей і почав робити все можливе, щоб довести начальнику, що він гідний того, щоб займати віддану йому посаду!

Невдалі переговори з клієнтом засмутили чоловіка, але не змусили його відмовитися від поставлених цілей. Конфлікт з колегою і неприємна розмова з черговим клієнтом змусили Дениса подивитися на себе іншими очима. Він почав сумніватися у своїх силах. Як би хлопець намагався виправити ситуацію, у нього нічого не виходило.

Цікаве:  Чим зайнятися вдома, якщо сильно нудно

Після чергової невдачі Денис настільки розчарувався в собі і своїх здібностях, що перестав приділяти належну увагу виконанню трудових обов’язків. Начальник викликав його до себе в кабінет і попередив, що людина, яка займає таку відповідальну посаду, зобов’язаний вести себе відповідним чином.

Денис усвідомив, що він більше не зможе вирішувати робочі питання. Він попросив начальника перевести його на менш відповідальну посаду. Вільний час чоловік проводить біля телевізора, тримаючи в руках чергову пляшку пива. Про поставлених колись цілях Денис зараз і не згадує, адже він точно знає, що його життя залежить від чого завгодно, але тільки не від нього самого.

Чи можна боротися з синдромом вивченої безпорадності?

Боротися з синдромом вивченої безпорадності не тільки можна, але і потрібно. Існує безліч різних способів, завдяки яким можна позбутися від цього підступного синдрому. Пропонуємо вашій увазі найбільш популярні і ефективні з них!

Спосіб №1. Встановлюємо зв’язок між власними діями та наслідками

Ви усвідомлюєте це чи ні, але зв’язок між тим, що ви робите, і тим, що ви в результаті отримуєте, реально існує. Тому завжди шукайте цю зв’язок, а не звинувачуйте у всіх своїх невдачах самого себе, погану погоду, багатого сусіда або чорну кішку, яка не в той час і не в тому місці перейшла вам дорогу.

На пошуки зв’язку між діями і вчинками вас повинні мотивувати не тільки негативні, але і позитивні події. Вам необхідно зрозуміти, що ваше життя в поточний момент – це результат вчиненого вами ряду тих чи інших дій.

Хочете отримати абсолютно інший результат? Тоді почніть мислити і діяти по-іншому! Але ніколи не розчаровуйтесь в собі і не сумнівайтеся у власних можливостях! Продовжуйте здійснювати активні дії!

Спосіб №2. Невдачі – невід’ємна частина нашого життя

Деякі люди незначну невдачі сприймають як трагедію світового масштабу. Щоб позбутися синдрому вивченої безпорадності, вам необхідно зрозуміти, що невдачі, як і удачі, є невід’ємною частиною нашого життя.

Якщо у вашому житті відбулася чергова невдача, це свідчить про те, що ви активно дієте і намагаєтеся досягти поставлених цілей. Невдачі не трапляються тільки у тих людей, які ні до чого не прагнуть, тупо пливуть за течією і не займаються саморозвитком.

Невдачі вчать вас не робити тих помилок, з якими вам вже одного разу довелося мати справу. Тому навчитеся ставитися до невдач як до безцінного досвіду, завдяки якому ви стали більш мудрим і розуміючою людиною.

Спосіб №3. Дивіться на життя крізь призму оптимізму, а не песимізму

Мартін Селигман завжди стверджував, що песимісти, на відміну від оптимістів, набагато частіше стають жертвами синдрому вивченої безпорадності. Чому так відбувається? Справа в тому, що оптимісти і песимісти мають різні стилі атрибуції: вони зовсім по-різному пояснюють причини тих чи інших людських вчинків.

Щоб навчитися дивитися на життя крізь призму оптимізму, потрібно змінити свій спосіб мислення і стиль атрибуції. Песиміст, визначаючи відповідальність за сформовану життєву ситуацію негативного характеру, використовує внутрішню атрибуцію і думає, що він не впорався із завданням, тому що йому не вистачило розуму зробити це.

Оптиміст ж використовує зовнішню атрибуцію, тому не винить себе, а шукає об’єктивні причини: «Я не впорався з завданням, тому що мені не вистачило зовсім трохи часу. Наступного разу я врахую це, і у мене обов’язково все вийде!».

Говорячи про своїх невдачах, песиміст використовує стабільну атрибуцію: «Я – стовідсотковий невдаха, і так було завжди. У школі мене ігнорували вчителя, в університеті – викладачі, а на роботі – начальство. Всім на мене плювати, я абсолютно нікому не потрібен».

Оптиміст ж, обговорюючи свої невдачі, використовує тимчасову атрибуцію: «В цей раз мій друг, якому я ніколи не відмовляв у допомозі, не зміг виручити мене, але у нього є на це вагома причина: його дружина зламала руку. Наступного ж разу він обов’язково мені допоможе!».

Якщо ви віддаєте перевагу песимістичним стилю атрибуції, то вам слід попрацювати над об’єктивною і адекватною оцінкою ситуації. Займіться не самобичуванням і самоїдством, а пошуком причин виниклої на вашому життєвому шляху проблеми. Не варто постійно звинувачувати себе, адже практично завжди на результат події впливають ще якісь певні зовнішні чинники.