Можливі причини

Розглядаючи схильність до нав’язливих ідей, слід враховувати, що передумови можуть бути двох типів: психоневрологічного характеру і біологічного. До перших відносять:

• серйозне емоційне перенапруження ЦНС, зокрема наявність ВСД;
• розвиток комплексів на етапі дорослішання;
• часті сумніви, перфекціонізм, надмірна зацикленість, зосередженість на деталях;
• превалювання лабільного гальмування і інертного збудження в ВНД;
• психотравма дитинства – ситуація, коли у близькому колі дитину хтось помирає, особливо, якщо це батько або найближчий родич, у малюка формується страх смерті або загибелі інших родичів, який буде переслідувати його все життя;
• пережите фізичне або моральне насильство може породжувати негативні думки;
• коли батьки не приділяють належної уваги підлітку, він може рости, зазнаючи думки про те, що в цьому світі нікому не потрібен (в якийсь момент дані нав’язливі ідеї зможуть привести до думок про суїцид);
• вплив тривалого стресу;
• наявність заниженої або завищеної самооцінки;
• особливості виховання, зокрема дорослішання поруч з людиною, що має підвищену тривожність, може програмувати дитини на формування нав’язливих страхів. Наприклад, якщо мати постійно говорить малюкові про те, що на вулиці його на кожному кроці підстерігає небезпека, то подібними розмовами вона переконає дитину в тому, що це дійсно так. Дорослішаючи, людина буде відчувати страх перед виходом на вулицю, перед суспільством.

До біологічних відносять:

• перенесені раніше скарлатина, фарингіт або інші недуги, спровоковані стрептококом;
• анатомічна особливість будови головного мозку, що супроводжується специфікою функціонування ЦНС;
• хромосомна мутація, супроводжувана зміною певного гена, що відповідає за переміщення серотоніну.