Історія печенігів налічує більше, ніж тисячоліття. Перші згадки про них з’являються у 2 столітті до нашої ери, коли відомий китайський вчений Сима Цянь розповідає про кочовому народі Кюнгай, що живе на захід від території, яку займає нинішня Фергана. Згідно історику, володіння цього народу лежать поруч з великим озером без високих берегів», що явно вказує на Каспійське море.

По зі старокитайським джерелами можна прослідкувати і подальшу історію печенігів. Поряд з ними жили й інші кочові племена — огузи, кипчаки, хозари. Поступово, боротьба за пасовиська в районі між Каспійським і Аральським морем вилилася в повномасштабні війни, в результаті яких печеніги були витіснені в волзькі ступеня, а потім і ще далі на захід.

Хто ж такі печеніги і що ми про них пам’ятаємо?

Згідно з сьогоднішніми уявленнями, печеніги — тюркський кочовий народ, який в 9 столітті зайняв степи Північного Причорномор’я, витіснив угорців і розселився аж до Дунаю.

Основним їх заняттям було кочове скотарство.

Численні арабські та візантійські джерела відзначають, що зовні народ ставився до європеоїдної раси, з невеликим включенням монголоїдні рис. Вони були темноволосы, невисокі на зріст, з вузькими обличчями і голеними бородами. При бажанні печеніг міг спокійно загубитися в натовпі русичів.

До кінця дев’ятого століття печеніги просунулися до територій сучасної України, де в 915 році почали конфліктувати з київським князем Ігорем. Практично весь 10 століття пройшов у безперервних набіги кочівників на Русь. Війська князя Ігоря, а потім і князя Святослава давали жорсткий відсіч нападникам, але спроби захопити землі Київської Русі тривали знову і знову. За часів короткого перемир’я в 944 і 971 рр русичі і печеніги об’єдналися для спільного походу на Візантію.

972 року князь Святослав вирішив покласти край нападам, і почав похід проти колишніх союзників. Проте війська потрапили в засідку на Дніпровських порогах, а сам князь був убитий.

Кінець постійним навал кочівників поклав Ярослав Мудрий, який у 1036 розгромив їх війська під Києвом. Після цього нищівної поразки набіги на Русь припинилися.

В цей період виникли і внутрішні розбіжності серед печенігів, які призвели до ослаблення народу. Під ударами торків і половців вони почали зсуватися до Дунаю, а потім і на Балкани.

В документах можна знайти відомості про те, що до кінця 11 століття печеніги захищають південні кордони давньоруської держави від половців. Вони визнають верховну владу Києва, зберігши при цьому свій кочовий уклад.

До початку 13 століття народ майже повністю розчинився серед російського населення, а від грізного імені печеніги залишилися тільки спогади.